Оцінка активів

Активи - це ресурси, контрольовані підприємством, їх використання призводять до збільшення економічних вигод у майбутньому. До них відносяться всі наявні матеріальні цінності, нематеріальні активи та кошти, що належать підприємству на певну, а також їх розміщення та використання.

Активи поділяються на оборотні та необоротні активи.

Оборотні активи - це грошові кошти, їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу, чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

До них належать:

• запаси;
• векселі одержані;
  
• дебіторська заборгованість на товари, роботи, дебіторська заборгованість за розрахунками;
  
• інша поточна дебіторська заборгованість;
  
• поточні фінансові інвестиції;
  
• грошові кошти та їх еквіваленти;
  
• інші оборотні активи.

До необоротних активів належать:

• нематеріальні активи;
  
• незавершене будівництво;
  
• основні засоби;
  
• довгострокові фінансові інвестиції;
  
• довгострокова дебіторська заборгованість;
  
• відстрочені податкові активи;
  
• інші необоротні активи.

Оцінка активів можна розглядати як елемент методу бухгалтерського обліку. За останній час оцінка активів стала особливо актуальною.

Існують два основних способи проведення оцінки активів підприємства:

створити внутрішню комісію на підприємстві, це стане можливим при створенні на підприємстві постійної комісії з оцінки активів. За допомогою залучення спеціалізованої незалежної оціночної організації – фахівців-професіоналів з оцінки майна.

Такими фахівцями можуть бути як юридичні, так і фізичні особи – оцінювач, що має певний сертифікат і ліцензію.

Розглянемо оцінку нематеріальних активів.

Нематеріальні активи – це особливий вид вкладень капіталу підприємства, а також характеризуючий його економічний потенціал і фінансову стабільність.

Оцінка нематеріальних активів здійснюється в наступному порядку:

1. Первісна оцінка нематеріальних активів здійснюється за собівартістю їх придбання чи створення (ціна, за якою придбано з урахуванням знижок, мита, податків, що не відшкодовуються, інші витрати понесені із доведенням нематеріальних активів до стану, в якому вони використовуються).

2. Справедлива вартість нематеріальних активів — це сума, за якою актив може бути обміняний чи отриманий в операції між незалежними, обізнаними та зацікавленими сторонами. Якщо безоплатно отримано нематеріальні активи, то його вартість дорівнює ринковій вартості на дату прийняття на Баланс. Якщо нематеріальний актив створено на підприємстві, то вартість складається з усіх витрат на виробництво та доведення до стану, придатного для використання.

3. Наступна оцінка балансової вартості нематеріальних активів може відрізнятися від його собівартості, якщо були здійснені додаткові витрати, в результаті яких очікується збільшення притоку майбутніх економічних вигод на підприємство.

Необхідність оцінки нематеріальних активів виникає в наступних випадках:

• приватизація чи відчуження нематеріальних активів державою;
  
• включення об’єктів інтелектуальної власності в уставний фонд;
  
• визначенні майнових часток в уставному фонді при злитті чи розподілі підприємства, організації;
  
• оцінка та переоцінка нематеріальних активів;
  
• вирішення питань купівлі прав на об’єкти інтелектуальної власності;
  
• оцінка залогу під отримання кредиту;
  
• організування франчайзингу і т.п.

Для проведення незалежної оцінки нематеріальних активів використовують такі методи:

• витратний;
  
• дохідний;
• порівняльний.

Дохідний підхід основується на використанні оціночних процедур переводу очікуваних доходів в вартість об'єкта оцінки. Він використовується для оцінки майнових прав інтелектуальної власності в випадку, коли можливо визначити дохід, який отримує чи може отримувати юридична чи фізична особа, якій належить права інтелектуальної власності, від використання.

Витратний базується на визначенні вартості витрат, необхідних для відтворення чи заміщення об'єкта оцінки.

Порівняльний підхід в оцінці майнових прав інтелектуальної власності використовується в випадку наявності достатньої достовірної інформації про ціни на ринку подібних об’єктів оцінки та умов договорів відносно розпорядження майновими правами на такі об’єкти.